Неврологічна реабілітація

Загалом, метою процесу реабілітації є максимально незалежне життя з найвищою якістю. Основна мета фізіотерапії полягає в першу чергу у відновленні або поліпшенні старих функцій пацієнта.

Людям із неврологічними захворюваннями, такими як інсульт, хвороба Паркінсона та дитячий церебральний параліч, важко виконувати щоденні дії, такі як ходьба, мова та хапання. Причиною того, що ці люди не можуть виконувати ці рухи, є ураження нервової системи хворобою. Хоча немає перешкод для виконання цих рухів механічно, оскільки сигнали, що надсилаються з мозку, не можуть передаватися до м’язів у достатній мірі, стає важко або навіть неможливо виконувати такі рухи, як ходьба, мова та хапання. Успіх неврологічної реабілітації, яка використовується при лікуванні цих захворювань, залежить від здатності пацієнта продовжувати задані рухи у власному життєвому просторі.

Починати його слід якомога раніше, після діагностики захворювання або ситуації, що загрожує життю пацієнта. Хоча особливості оцінки, яку проводить фізіотерапевт для отримання інформації про функціональний рівень пацієнта, відрізняються залежно від діагнозу, віку пацієнта та статусу сприйняття, вони в основному схожі одна на одну.

Програма лікування, визначена відповідно до результатів оцінки, повинна ґрунтуватися на віці, психосоціальному статусі, освіті та звичках пацієнта.

Мета реабілітації

Метою реабілітації є підвищення функціональних можливостей пацієнта, досягнення максимального рівня компетентності та повернення його до колишнього соціального життя. З цієї причини необхідно попередити, мінімізувати та, якщо можливо, усунути проблеми, спричинені хворобою або які можуть виникнути пізніше. Ступінь і рівень травми, якість медичної допомоги та лікування є факторами, які вимагають командної роботи в реабілітації. Щоб скласти програму лікування, необхідно знати рівень травми. Хоча загальний метод лікування однаковий, спеціальна програма лікування повинна бути розроблена відповідно до рівня травми, часткового або повного розрізу.